Прибывает на тихую станцию «Осень»
Скорый поезд судьбы, на "великий постой".
На висках серебристая лёгкая просинь.
Успокоилась, всё, ухожу на покой.
Положу осторожно, страница к странице,
В книгу жизни: дороги, раздумья, мечты.
Разлетелись они, перелётные птицы,-
Не поймать, и уже не отстроить мосты,
Что сжигались легко и, возможно, напрасно…
Этот мир изменить я уже не берусь!
Но с улыбкой скажу: «Жизнь моя, ты – прекрасна!»
И тихонько в дорогу опять соберусь…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
